Чорнобиль ™
Днями я отримав повідомлення про те, що роман "ЖИВА СИЛА" став лауреатом (2-я премія) конкурсу "КРАЩА УКРАЇНСЬКА КНИГА 2009", який проводився журналом "Кореспондент".
Ідучи на презентацію щойно виданої книжки Сергія Мирного «Жива сила. (Чорнобильські байки)», я пригадував історію нашого з ним знайомства.
Улітку 2006 року, коли в Україні гучно відзначали "20-річчя Чорнобильської Трагедії На Державному Рівні», до мене надійшло декілька листів від різних знайомих про те, що один польський театр шукає партнерів для реалізації проекту про Чорнобиль. Жодного ентузіазму в театру «Арабески» це не викликало, проте ми зв’язалися з цим польським театром. Виявилося, що вони хотіли побувати в Україні, відвідати нашу частину зони відчуження, провести зустрічі зі спеціалістами й кастинг серед українських акторів.
Поставивши собі запитання: а що ми самі знаємо про «проблему Ч«? – з’ясувалося, що крім загальновідомих банальностей – нічого. Ніхто з нас ніколи цим не цікавився. Тема занадто кон’юнктурна, заяложена політиками і жодного бажання цим займатися в нас немає. Проте ми вирішили допомогти полякам у суто організаційних моментах.
Ми якраз збиралися на один міжнародний фестиваль у Польщі, тому призначили там першу зустріч із нашими потенційними партнерами. Їхати мали разом з іншим українським театром. Найняли великий автобус у Харкові з двома професійними водіями. Планували, забравши в Києві колег, пізно ввечері бути на українсько-польському кордоні. Коли виїхали з Києва (всі 30 пасажирів неодноразово їздили цим шляхом і добре знають місце, де потрібно повертати на трасу, що веде на захід), ми помітили, що наш автобус з’їхав із головної дороги. Водії трималися впевнено і ніхто (принаймні вголос) не засумнівався у правильності шляху. Лише десь уночі ми зауважили, що їдемо по якійсь сільській дорозі, де зовсім немає інших машин і жодних вказівників. Раптом усі побачили напівзруйновану п’ятиповерхівку, на даху якої росли дерева. Через декілька метрів – вказівник – «Чорнобильська пуща». Неможливо пояснити, як два досвідчені водії з тридцятьма не менш досвідченими пасажирами замість того, щоб їхати на захід, зробили такий дикий кульбіт на північ. Лише на ранок ми вибралися на потрібну нам трасу, думаючи про нашу участь у «чорнобильському» проекті... Уже працюючи над цією виставою, ми змушені були самі провести польові дослідження.
Я глибко вдячний польським партнерам за те, що зустрів надзвичайних людей – учасників і свідків тих подій.
За те, що дізнався про діяльність групи дизайнерів «4-й Блок» під керівництвом Олега Векленка, який створив галерею портретів «ліквідаторів» і робить бієнале екологічного плакату в Харкові.
За знайомство з Марією Мицьо та її книжкою «Полиновий ліс», яка озвучує український голос у проблемі «Ч».
Дякую за те, що змушений був відвідати музей Чорнобилю в Києві та, блукаючи в мережі, віднайшов ресурс www.pripyat.com, що твориться неймовірною спільнотою чудових людей і є безпрецедентною громадянською ініціативою в Україні.
Дякую за те, що відвідав одне з найзагадковіших місць нашої країни – зону відчуження – де живуть і працюють мужні та прекрасні люди.
Чи вдалося нам у своєму театральному документі розказати, що таке чорнобильська зона відчуження? Ні. Можемо тільки придивитися до складності явища. Спробувати розповісти про власний досвід, страх і зачарованість. Про екзистенційний трепет від випромінювання – невидимого терориста. Про людей, життя яких набуло мети і виміру під впливом катастрофи, що сталася більше 20-ти років тому. Про могутність природи і вразливість людини. Про відчуженість, спокій і таємницю цього місця. Про його смертельну красу.Протягом останніх двадцяти років з’явилося багато людей, які змагаються за право володіти всім, що пов’язане з Чорнобилем. Усі хочуть мати свій «копірайт на страждання». Кожен політик, урядовець, діяч знає, як говорити про Чорнобиль: який зробити вираз обличчя, як правильно висловити смуток, де понизити голос.
Як про це правдиво говорити, не знає ніхто. Бракує знань, щоб осягнути складність причин, впливу та наслідків аварії на ЧАЕС. Однак добре відомо, хто і в який спосіб може скористатися з політичного та економічного капіталу, яким є Чорнобиль…Я пишаюся знайомством із радіаційним розвідником Сергієм Мирним і його друзями. Людьми, які перемогли катастрофу і не вважають себе жертвами.
Завдяки документально-комічному роману «Жива сила» я принаймні знаю, що Чорнобиль – занадто важлива тема, щоб залишити її в руках одних тільки політиків, бізнесменів та енергетиків.